Я особливий
Прийшла зима.
Все вкрилося білим снігом. Дерева одягнули білі шапки. Поля вкрилися пухнастою
ковдрою. Річки і озера мороз перетворив на срібні дзеркала. Завітала Зима і до
лісу, де під зеленою ялинкою жив зайчик. Одягла Чаклунка ялинку в красиву білу сукню,
щоб на неї була схожа. Ну а Зайчикові подарувала новеньку білу шубку.
Зайчикові
подарунок не сподобався.
— Не хочу я
такої шубки. Он, у Білочки, яка яскрава, руденька. І в Лисички, аж
переливається на сонечку. А я, як був сірим і непомітним влітку, так і залишусь
непомітним, адже все навкруги також біле.
Зима на такі
слова не образилась, а лише тихенько собі посміхнулась. Одного сонячного дня
Зайчик грався із своєю подружкою Білочкою. Та ось у лісі пролунали постріли.
Вони були все
гучнішими. Білочка хутко скочила на сосну і, переплигуючи з гілки на гілку,
поспішила додому. Зайчик залишився сам.
Він,
бідолашний, дуже злякався і не знав, що йому робити, адже додому бігти було
дуже далеко. Вухань присів під кущиком і від страху заплющив очі та закрив
лапками носик.
Малий отямився
лише тоді, коли мисливці були далеко від нього. Тоді він зрозумів, який доречний
подарунок він отримав від Зими. Адже саме біленька шубка врятувала Зайчикові
життя.
Найкращий друг
Їжачок дуже
хотів всім подобатися і бути гарним товаришем. Тому вирішив зробити свято
і став шукати привід, щоб запросити своїх друзів на смачний обід. Їжачок
придумав зробити Дні своїх друзів у себе вдома.
Але щоб такі
зустрічі були цікавими, він написав цілі сценарії. Спочатку створив свято для
Вовчика. Щоб діти його полюбили і не боялися, він пошив Вовчику білесеньку
сорочку і декілька днів вишивав комірець. А потім на кишені причепив дзвіночок,
бо Вовчок був дуже спритним, і коли вони гралися, наздогнати його було дуже
важко. Ось дзвіночок і допоможе почути куди побіг Вовчок…
Їжачок
приготував святковий стіл і під кожну тарілочку поклав серветочку та цукерочку
Чупа-чупс… Ще йому хотілось дати кожному гостю гумку, але його мама не
дозволяла їх жувати. Кожна дитина знає, яка проблема виникає від гумок?
Правильно! Від
них болять зубки, особливо у тих діточок, у яких ще не виросли всі 36 зубчиків.
Іще Їжачок поставив для кожного друга красиву чашечку з соком. Він любив
морквяний, виноградний, персиковий та яблучний. А ти, дружочок, який любиш сік
пити?
Звірята
прийшли до Їжачка з подарунками, бо подумали, що це його день народження.
Вовчок приніс красиву ромашку, Горобчик – цілого бублика, а Лисичка поклала у
листочок смачні полунички. Коли всі підійшли до святкового столу, один стілець
виявився прикрашеним яскравими кульками червоного, зеленого та блакитного
кольору.
Радісно стало
Вовчику, бо друзі створили для нього справжнє свято. Потім всі співали пісеньку
про коровай. «Коровай, коровай, кого хочеш вибирай…» Кого вибирали друзі,
подумай…
Любий друже,
поспішай робити приємні несподіванки для своїх друзів. Впевнена, що ваша дружба
буде ще міцнішою. Бо як що ти навчишся приносити радість своїм друзям, вони
обов’язково віддячать тобі тим же…
От такий був
винахідливий наш Їжачок.
Віслюки
Жили собі два дуже впертих Віслюки, які
робили тільки те, що їм хотілося. Вони любили грати й веселитися, але тільки
порізу. І коли хазяїн запрягав їх у візок, щоб перевезти врожай з городу, то
між ними виникали непорозуміння. Так, хазяїн наказував повернути праворуч, то
один з віслюків обов'язково повертав ліворуч тільки тому, що там росли гарні
квіти і йому хотілося їх понюхати. Візок від різкого повороту хилився, і овочі
висипалися на дорогу, що дуже гнівило хазяїна і той починав лаятися. Точно так
само поводив себе і інший ослик. Між ними зовсім не було згоди.
Одного разу хазяїн вирішив провчити
впертих тварин. Він зв'язав їх однією мотузкою й змусив ходити разом, та
запашного сінця поклав у різних місцях двору. Ослики вовтузилися по дворі,
намагаючись перетягнути один одного у свою сторону. Нарешті вони втомилися й
вирішили перекусити. Кожний кинувся до своєї купки сіна, але мотузка, якою вони
були зв'язані, заважала їм зрушити з місця. Ослики впиралися, натягали мотузку
щосили, але всерівно не могли дотягнутися до їжі. Через якийсь час тварини без
сил впали на землю. Вони трохи відпочили й знову прийнялися тягти один одного у
різні сторони. Але й ця спроба не була успішною. Знесилені ослики заплакали від
горя. Їсти хочеться, сіно є, а дотягнутися до нього неможливо.
- Ти хочеш їсти? - нарешті запитав один
із віслючків.
- Дуже, - відповів інший.
- Тоді давай подумаємо, як ми обоє можемо
одержати те, що хочемо, - сказав перший.
Ослики вперше подивилися один одному у
вічі. Мотузка послабла й перестала боляче давити на шию.
- Еврика! - закричав один з них.
- Подивися, як тільки ми повернулися один
до одного, мотузка послабила. Мені здається, для того, щоб підійти до купки
сіна, нам з тобою треба йти в одну сторону.
- Ти правий! - сказав інший.
- Давай спочатку з'їмо моє сіно, а потім
твоє. Так ми зможемо вгамувати голод.
Віслюки разом підійшли до першої купки
сіна й почали їсти. Ніколи ще сіно не було таким смачним. Ослики з'ївши першу
купку пішли до другої. Тепер вони рухалися в однин бік. Наїлися ослики й
прилягли в тіні великого дерева відпочити.
- Здорово! - сказали вони.
- Ми змогли поїсти тільки тоді, коли
врахували інтереси один одного й стали рухатися в одному напрямку. Разом і віз
тягти веселіше. Давай завжди так вчиняти!
Зоряні друзі
Жила собі дівчинка Варя. Вона була звичайнісінькою
дитиною - у неї були мама й тато, друзі, іграшки й своя затишна кімната. Варя
любила розфарбовувати веселі картинки, дивитися мультики й передачі про тварин.
А ще вона дуже любила смачні пиріжки, які пекла її бабуся. Життя Варі йшло розмірено.
Та одного разу з нею сталася одна дивна
історія. Трапилося це глибокою ніччю, коли всі вже міцно спали, а на вулиці
було темно. Дівчинка зненацька прокинулася. Оглянувшись на всі боки, вона знову
спробувала заснути. Але раптом їй стало моторошно і страшно. Варі здалося, що у
темряві хтось є. Хтось величезний, жахливий і страшний! Від сильного почуття
страху в неї навіть розболівся живіт, і закрутилася голова.
Покрутившись, дівчинка сіла на ліжку й
оглянулася на всі боки. Поступово очі стали звикати до темряви, і серед тьми
почали вимальовуватися силуети знайомих предметів. У кімнаті, крім її й сплячих
іграшок, нікого не було. Але почуття тривоги у Варі не проходило. Було щось
лиховісне в цій тихій і темній ночі. Страх так сильно скував дівчинку, що їй
схотілося згорнутися у клубочок. Чого саме боїться, вона зрозуміти не могла. У
пронизуючій тиші було чутно тільки цокання годинника і її частий переляканий подих.
Темрява огортала все навколо,
перетворюючи звичні речі в незрозумілі жахливі постаті. І раптом її увагу
привернуло рівне м'яке світло з вікна. Варя схопилася й відкрила занавіски.
Перед її очами була дивна картина: темно-синє безкрайнє небо, все засипане зорями.
Їх було так багато! Сотні, ні, тисячі, мільйони великих і зовсім маленьких
зірочок, які дивилися прямо на неї!
Дівча піднялося на підвіконня й загорнувшись у ковдру, сіла зручніше. Вона не
могла відвести погляду від нічного неба. Такої краси Варя ще ніколи не бачила.
У якийсь момент їй здалося, що одна із самих яскравих зірочок ожила. Вона
начебто говорила дівчинці: «Привіт! Ми тут, з тобою! Ми твої друзі». Чарівний світ
зірок відкрився перед Варею: небесні луки розкинулися далеко за обрій, нічний місяць
заливає їх своїм сріблястим світлом, по небесним галявинах весело стрибають
маленькі зірочки, а біля них клопочуться дорослі мами - Зірки. Навколо дзижчать
шустрі комети й важливо обертаються планети. А в невідомих лісах живуть Велика
й Мала Ведмедиці.
Варя навіть не помітила, як за вікном
почало світати, і зірки померкли. Очі дівчинки сяяли, а почуття страху зовсім її
покинуло. Зістрибнувши з підвіконня, вона із задоволенням повернулася у своє
ліжко й міцно заснула...
А зранку, коли мама прийшла до неї, щоб розбудити,
то побачила на обличчі донечки солодку посмішку. Пізніше, прокинувшись, Варя
розповіла їй про гарний нічний світ і про своїх нових зоряних друзів, які, вона
тепер упевнена, завжди будуть поруч. І навіть коли на небі хмарно, однаково її
зірочки тут, зовсім близько, а з ними зовсім не страшно, навіть найтемнішою ночі!
